Роман Івана Багряного «Тигролови» став одним із кращих в українській літературі твором пригодницького жанру. Але авторові нічого чи майже нічого не повелося видумувати, адже багато описаних у романі подій він пережив сам. Друзі Івана Багряного запам’ятали його непосидючим, запальним. Юрій згадував: «З’являвся він несподівано — бушував, лаяв весь світ і обдатися спати на письмовому столі. (Жив у друга і не мав свого ліжка.) Звідти, з його стола, його й забрано». Він опинився в слідчому ізоляторі НКВС. У слідчого не було жодного доказу вини, жодного факту. Він намагався спровокувати Багряного на зізнання, піддав тортурам, але в’язень тримався гордо і незалежно. Не знаючи, що далі з ним робити, за вироком «трійки» вислали з України в північну частину Далекого Сходу. Багряний разом із тисячами, такими ж, як сам, «злочинцями» був відправлений до сталінських концтаборів. Але навіть страшна репресивна машина нічого не могла вдіяти з непокірним в’язнем. Багряний тікає звідти, переховується серед українців Зеленого Клину.

Герой твору Григорій Многогрішний повторює шлях автора.

Місце дії «Тигроловів» — Зелений Клин, чудовий і таємничий куточок Зеленої України, що заховався в нетрях тайги на Далекому Сході. Заселявся цей край українцями протягом XVII— XVIII століть і не визнавав законів ані царської, ані більшовицької влади.

Григорій Многогрішний тікає з ешелону і потрапляє на вільну землю. Він — цар духу, який не хоче пристосовуватися до обставин, жити тихо й затишно, ростити дітей, робити кар’єру, а негнути голову перед владою і почуватися щасливим. У світі насильства він стає безстрашним, неприрученим «тигром», біжить над прірвою страждань і своєю сміливістю здобуває право на життя і на щастя.

Григорій згадує: «І я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя… Я потрапив до вас, я мав щастя».

Григорій Многогрішний відкинув обережність, але діяв виважено. Він усе розрахував, але, звичайно ж, не міг передбачити, що на нього може чекати в нетрях тайги. Та він волів скоріше загинути там, у тайзі, ніж чекати повільної смерті в таборі.

Сміливість допомогла Григорієві не тільки врятуватися, поквитатися з ворогом, а й завоювати серце гордої Наталки Сірківни, стати щасливим з коханою дівчиною.