Главная » Файлы » твори и гедезе » твори

народо знавство у повисти(твори) кайдашева симя
[ Скачать с сервера (50.4 Kb) ] 25.09.2011, 19.46.47
1 вариант
Відомий український поет Максим Рильський любив повторювати: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Це справді так, бо навіть сьогодення не можна до кінця зрозуміти, не осмисливши витоків своєї історії та культури. Підручники з історії — важливе джерело наших знань. Та крім них, є ще художня література, яка додасть цим знанням яскравості й неповторності. Особливо це стосується народознавства, з його розмаїттям національних звичаїв, багатством духовних традицій. А кращої ілюстрації до висвітлення надбань української культури, ніж повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я», напевне, не існує.
Цей твір порушує важливі моральні проблеми, торкається також соціальних питань другої половини XIX століття. Але не менш важливим у повісті є побутово-етнографічний фон, без якого важко уявити і, головне, відчути епоху.
Як відомо, майже всі повісті І. Нечуя-Левицького починаються з мальовничих пейзажів. «Кайдашева сім'я» також відкривається описом села Семигори, в якому найголовніший колір — зелений, а центральне місце у тому зеленому морі відведено старим вербам. Так було і в «Миколі Джері», бо саме верба відігравала важливу ритуально-обрядову роль у житті українців.
Від опису села автор переходить до змалювання подвір'я Кайдашів. І тут бачимо елементи національного побуту. Садок з черешнями, повітка, тік, широкі ворота з хворосту... Незабаром чується тонкий гук дзвіниці — обов'язкової будівлі старого села. Так само яскраво можна уявити інтер'єр хати — з піччю і лавами попід стінами, діжею з водою в сінях, мисником, полицями, скринею. Серед цих традиційних для українського житла речей герої виконують знайому всім селянську роботу. Жінки готують їжу, мотають нитки, прядуть полотно. Чоловіча робота — на подвір'ї: Омелько стругає вісь, бо він стельмах, хлопці поправляють поди під стіжки на току. А ще згадуються жнива, возовиця, поїздки з зерном до млина і багато інших буденних справ, якими займалися наші предки. Та були в них і свята, яких теж густо у повісті. Саме вони повністю заміняють календар: час всіх подій твору визначається за народними датами. Паликопа, перша і друга пречиста, зелені свята, великий піст, церковний храм — письменник дуже добре знав український рік, чітко визначаючи, коли його герої знайомилися, коли одружувалися, коли сварилися або мирилися.
З «Кайдашевої сім'ї» ми дізнаємося про традиції, яких дотримувалися старі й молоді під час оглядин і сватання, народин і похорону тощо.
3 вариант
 Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький "кров'ю і нервами" був зв'язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно "наглядав" за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви - від трагічно-чорних до яскраво-комічних.
      Серед його творів особливе місце посідає неперевершена повість "Кайдашева сім'я". "Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капіталізму, як "Кайдашева сім'я" Нечуя", - писав Максим Рильський.
      Нечуй-Левицький - великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту він відтворює з такою переконливою виразністю, що "Кайдашеву сім'ю" читаєш, наче гортаєш підручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому пересвідчуєшся, коли знайомишся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх з великою любов'ю і гумором, бо, незважаючи на всі труднощі життя, український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував з ворогів.
      Нечуй-Левицький вклав у своїх героїв ті риси народного характеру, які вважав найбільш притаманними українцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш - чоловік працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвідом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в'їдливо насміхається над п'яним Кайдашем, бо пияцтво завжди осуджувалося в українській родині й суспільстві. Маруся Кайдашиха має в характері чимало вад: пихатість, манірність, безпідставний гонор. Але, висміюючи їх, письменник водночас висвітлює в жінці й добрі риси, характерні для українок: охайність, хист гарної куховарки і господарки. Українську впертість вклав автор в образ Карпа. Його характер доповнюється рисами черствості та грубуватості, за якими криється наполегливість і працелюбність. Зате Лаврін мав по-українськи ліричну вдачу і м'яке серце. Хоч згодом саме Лаврін з українською дбайливістю "загарбав хазяйство у свої руки".
      Працьовитість і проворність українських молодиць змальовує перед нами письменник у образах невісток - Мотрі та Мелашки. Але кожна з них має особисту вдачу, бо походять вони з різних соціальних середовищ: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрій і лагідній Мелашці.
Письменник справді створив яскраву картину українського народного побуту, яка різко контрастує з її внутрішнім змістом. Адже внутрішній зміст — це людські стосунки. А вони в повісті дуже далекі від норм народної етики. Ось чому «Кайдашева сім'я» — енциклопедія української дійсності, але особлива. Бо в ній є те, що слід сприймати точно і ствердно, і те, до чого треба ставитися із запереченням, — так, як цього вимагала і вимагає здорова народна мораль.
2 вариант
Іван Нечуй-Левицький — один з класиків українької літератури, чиї твори, на жаль, у наш час не користуються популярністю у широкого загалу. І, мабуть, багато втрачає наш сучасник, відмовившись від цих сторінок, сповнених соковитих барв українського слова, творів, герої яких — справжні представники нашого народу, чисті душею, палаючі пристрастями. Іван Франко так писав про Нечуя, назвавши його артистом зору, колосальним всеобіймаючим оком Україні: «Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх з незрівнянною точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само».
Повість І. Нечуя-Левицького стала справжньою енциклопедією народознавства, подавши читачеві народні характери на природному для них тлі. Таким чином, письменник послідовно втілював ті завдання української літератури, які сам визначив у своїй критичній статті: «Тепер ми хочемо мати свою українську літературу, бо вона потрібна для просвіти народу і має право розвиватися, як всяка література на світі, по таких самих законах, — на основі потреби розвивати свої власні особності, які лежать глибоко в природі нашого народу, які показує наша національна психологія, психологічна будівля українського духу, особливості української фантазії серця, розуму, щиро українського гумору, сміху, про котрого вже знає наука, знають люди. Наша література виросла на підставі народних дум, пісень, і буде рости, і має право рости все вгору та вшир, доки не покаже миру — не хто інший, лиш вона ж сама».
Нечуй-Левицький традиційно починає свої твори панорамним оглядом місця подій, який виконує функцію експозиції: «Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах».
Народні характери постають у творі в усій своїй багатогранній глибині та суперечності. Тут немає вже одновимірності та одноплощинності характерів, як ми зустрічаємо у Квітки-Основ'яненка та деяких інших сентименталістів. Ні, герої Нечуя-Левицького — живі складні характери.
Ось, наприклад, на початку повісті ми знайомимося з Карпом та Лавріном, синами Омелька Кайдаша, і вже з короткої характеристики розуміємо різницю їхніх характерів: «Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів». І мріють хлопці зустріти зовсім різних дівчат. Так, Карпо говорить: «Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку». І таку дівчину він зустрічає, сватає. Мотря й справді має запальний характер, непримиренну вдачу, що й позначається на її поведінці в родині. Лаврін же хоче зустріти таку дівчину: «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо». І Мелашка цілком виправдовує сподівання парубка.
Отже, Карпо і Лаврін представляють собою зовсім різні типи народних характерів. Один — запальний, але повільний в дії, похмурий, небагатослівний. Інший — ніжний та лагідний, балакучий і веселий, але нерішучий.
Неоднозначними є також характери Омелька Кайдаша та Кайдашихи. Так, старого Кайдаша роздирають зовсім протирічні прагнення. З одного боку, він дуже богомільний і шанує церковні свята, а також святу неділю. А з другого боку, він постійно заглядає в чарку і через це ніколи не знає спокою. Каидашиха, будучи натурою досить егоїстичною, усе ж інколи проявляє людські почуття. Так, вона турбується про Мелашку, яка втекла під час прощі до Києва, і потім проникається до неї якоюсь майже материнською любов'ю.
Характери героїв «Кайдашевоі сім'ї» подані в розвитку. Так, ми спостерігаємо метаморфози, які відбуваються з Мелашкою та Лавріном. На початку повісті це лагідні, замріяні поетичні натури, а потім родинний конфлікт настільки затягає їх, що вони перетворюються на таких же запеклих та завзятих до сварки, як і Мотря та Кайдашиха: «Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумиски, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову».
Отже, в повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького ми, з одного боку, спостерігаємо широку картину народного побуту з любовним зображенням етнографічних деталей, особливостей та подробиць селянського життя, а з другого боку, поступове руйнування патріархального способу життя. Ми бачимо, як нівелюється традиційна роль батька в родині. Ніхто з синів не поважає старого Кайдаша. І хоч він, звичайно, не дуже-то заслуговує на повагу, але все ж таки це батько.
З тонким гумором письменник розкриває притаманну українському селянинові пасивність у вирішенні важливих для нього самого життєвих питань. Так, усе село потерпає через «каторжну гору», на якій ламається не одна вісь на возі. І показовою є розмова про цю проблему в шинку. Селяни смакують «трагічність» цієї проблеми, скаржаться на постійні збитки, і, здається, ось-ось буде прийняте рішення, та нічого не відбувається. Як кажуть, віз і нині там, бо селяни радше будуть обговорювати свою проблему як філософську, аби тільки нічого не робити. Тут сміх Нечуя-Левицького зрідні гоголівському в усій глибині викриття ним потворних явищ дійсності.
Таким чином, люблячи зображуваних ним людей, любовно оглядаючи їхнє життя, письменник все ж спроможний піднятися над слабкістю своєї любові, посміятися над потворними явищами. Він, немов вправний хірург, бажає видалити соціальну пухлину, поки вона не зруйнувала цілий народ. Отже, я вважаю, що повість Нечуя-Левицького — це не просто етнографічний замальовок, це глибоко психологічний і викривальний твір.
кнопка
Категория: твори | Добавил: Slavik_WWWW | Теги: Твори
Просмотров: 7821 | Загрузок: 886 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 3.4/5
Всего комментариев: 1
1 | Написал: | 25.09.2011, 20.14.51
мий 1 вариант не качать angry батурин 10-а
Нажмите клавишу ввод, чтобы опубликовать свой комментарий.