1 вариант

В історії української реалістичної літератури творчість І. Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що широкий розвиток художньої прози (зокрема, великих епічних жанрів - повістей та романів) є важливим етапом формування національного мистецтва слова.
Повість «Кайдашева сім’я» (1879 р.) стала одним з перших зразків реалістичного романного жанру з життя селянства другої половини XIX ст. Письменник виводить цілий ряд виразних народних типів: старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини - Карпо та Лаврін, невістки -Мотря та Мелашка. Зображуючи пореформене село, І.Нечуй-Левиць-кий наголошує на думці про безкінечність взаємних роздратувань, ворожнечі між членами родини Кайдашів. Бо вони є наслідком впливу на селянство доби кріпацтва. Саме ці часи спотворили духовний світ героїв твору, а хижацький капіталізм поглибив цей процес. Автор засуджує бездуховне життя персонажів, обмеженість їх світогляду, моральне каліцтво. Сімейні баталії ведуться через різноманітні дрібниці: мотовило, невчасно приготований обід, небажання поступитися через неправильне розуміння понять власної гідності, гордості. Змальовуючи «хатню війну», письменник вдається до гоголівського засобу, що створює гострий комічний ефект. Цей засіб полягає у навмисному контрасті між «високим», пафосним стилем, і жалюгідним змістом зображуваного.

Сміх читачів від описаних подій поєднується із почуттям гіркоти і суму. Це сміх крізь сльози. Бо селянство потрапило в безвихідь нового пореформеного лиха, борсається у лабетах обезземелення і різних утисків. І розв’язка родинної «війни» трагічна: Омелько з горя спився і загинув, Мотря виколола Кайдашисі око. Сільські власті наказали Карпові «відірвати» хату, перенести її на свій город і відгородитись тином. Братів намагаються помирити волость і сільський піп, але все даремно. За останньою редакцією, розв’язка твору звучить так: «Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша». Однак цей варіант не є переконливим. Героїв твору помирити не можна було, бо коріння зла сягає глибоко в ґрунт соціальних умов.

Образи повісті виписані автором з особливою ретельністю. Омелька змальовано з гумором, але його безрадісне життя й трагічна смерть залишають гнітюче враження. Маруся, добра за натурою жінка, морально вироджується. Лаврін та Мелашка з поетичних натур перетворилися в дріб’язкових, егоїстичних людей. За силою і правдивістю художнього відтворення народних характерів «Кайдашева сім’я» займає одне з почесних місць у розвитку літератури.